Цілі Болонського процесу Болонський процес започатковано за ініціативою міністрів освіти 29 європейських країн та формально визначено на їхній зустрічі в 1999 році у Болоньї (Італія) з метою створення Європейського простору вищої освіти (European Higher Education Area – EHEA). Подальший розвиток змісту та цілей, сформульованих у Болонській декларації (1999) здійснено на Празькому (2001), Берлінському (2003) та Бергенському (2005) саммітах міністрів, відповідальних за вищу освіту. У Болонській декларації (1999) було проголошено шість цілей, які країни – учасниці планували досягти до 2010 року:1. прийняття системи прозорих та порівнянних ступенів, зокрема, за допомогою Додатку до диплома;2. прийняття системи, заснованої на двох основних циклах вищої освіти;3. запровадження системи кредитів, подібної до ЕСТS системи;4. сприяння мобільності студентів та викладачів; 5. сприяння європейській співпраці в забезпеченні якості освіти;6. сприяння розвитку співпраці між європейськими закладами вищої освіти, особливо відносно розробки навчальних планів, розробки схем мобільності і інтегрованих програм навчання і досліджень. В комюніке Празького самміту (2001) наголошено на необхідності в подальшому розвитку ще трьох аспектів Європейського простору вищої освіти, а саме:1. проблеми здійснення навчання впродовж життя;2. проблеми підвищення ролі вищих навчальних закладів і студентів в контексті цілей Болонського процесу;3. проблеми сприяння забезпеченню привабливості Європейського простору вищої освіти. В комюніке Берлінського самміту (2003) визначена необхідність встановлення більш тісних зв’язків між Європейськім простором вищої освіти (EHEA) та Європейськім простором досліджень (ЕRA). Ця проблема складає десятий аспект Болонського процесу. Бергенський самміт (2005) для національної системи вищої освіти є знаковим, бо на ньому відбулося офіційне приєднання України до Болонського процесу. В комюніке Бергенського самміту наголошено, що ключове місце в Болонському процесі відводиться вищим навчальним закладам. Зараз Болонський процес являє собою потужне загальноєвропейське явище і охоплює вже 45 країн Європи. У 2004–2006 роках Міністерство охорони здоров’я України здійснило системні заходи щодо переходу системи підготовки лікарів на Європейські стандарти. Відповідно до наказу МОЗ України № 53 від 31.01.2005 року створено: «Експериментальний навчальний план підготовки фахівців за спеціальностями 7.110 101 – «Лікувальна справа», 7.110104 – «Педіатрія», 7.110105 – «Медико – профілактична справа» у Вищих навчальних закладах ІІІ – ІV рівнів акредитації України для освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» з кваліфікацією «лікар». План побудовано за Європейською кредитно-трансферною системою (ЕСТS), яка орієнтована на можливість визначення навчальних досягнень студентів, незалежно від місця навчання. Експериментальний навчальний план (2005) р. побудовано на новій методології організації навчального процесу – кредитно-модульній системі. Основні терміни, поняття кредитно–модульної системи організації навчального процесу • Кредитно–модульна система організації навчального процесу (далі – КМСОНП) – це модель організації навчального процесу, в основі якої закладено об’єднання модульних технологій навчання та залікових кредитів – одиниць виміру навчального навантаження студента, необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку модулів.• Заліковий кредит (далі ЗК) – одиниця виміру навчального навантаження студента, необхідного для засвоєння модуля (змістового модуля), є також заліковою одиницею виміру засвоєння навчального матеріалу (залікових кредитів).• Модуль – це логічно завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу.• Змістовий модуль (далі ЗМ) – це сукупність навчальних елементів програми, що поєднані за змістом навколо певного навчального об’єкту.• Кредити Європейської кредитно-трансферної системи (далі ...